Спалити Сталіна

Десь колись в якомусь місті жив собі Хлопчик і його Мама. І був у тому місті вже два місяці карантин.
Якось ввечері Хлопчик стояв біля вікна, дивився на вулицю і сердився.
- Як мені карантин набрид, а його все продовжують. То до 10, то до 21, то до 5.. Я і в школу не ходжу, і не граюсь у дворі!
- Мені теж сумно, що його продовжують, - казала Мама
- Я сердий і злий, - продовжував Хлопчик. Він дуже хотів вийти на прогулянку. Вони щодня гуляли вдвох з Мамою. Вбирались у маски і натягали пальчатка. "Ми пірати!" - сміялась Мама. І Хлопчик теж сміявся. Спочатку це було весело. А сьогодні йому хотілось гуляти самому, без Мами.

Промчати на самокаті біля майданчика. Гукнути "привіт" кішкам. І щось купити самому. Раніше він ходив до крамниці на сусідній вулиці і купував собі печиво чи булочку. Він недавно навчився купувати сам. Мав для цього власні гроші у скарбничці, зароблені колядуванням. Хлопчик згадав, як майстрував з друзями Звізду і зітхнув. Як весело було ходити з дзвониками по сусідах! І ніхто не носив маски, а рукавички були у всіх, бо холодно.
- Я дуже, дуже злий, - повторив Хлопчик.
Мама відклала свої справи в комп'ютері.
- Знаєш, - запропонувала вона, - а давай спалимо того віруса!
- Як це - спалимо?
- А отак, як ми палили твою вітрянку.
Вітрянку Хлопчик пам'ятав. Вона була довга і набридлива. І вони її справді спалили.
Він згадав, як це робиться. Так, він це вмів.
Чорним маркером написати на папері - "вірус". А навколо слова - 10, 20, 5, всі ті числа, які оголошували для продовження карантину. Тоді зеленим маркером замалювати все заплутаними каракулями, примовляючи:
- Так тобі, противнючий вірусе, згинь!
- А тепер - зіжмакай малюнок, - звеліла Мама. Вона кинула грудку паперу в глибоку мисочку і підпалила.
"Вірус" почав горіти. Хлопчик взяв телефон і фотографував вогонь, аж поки там не залишилась купка попелу.
- Ну все,- сказала Мама, - прощавай, вірусе!
Вони посміялись і повернулися до своїх справ. Мама щось писала. Хлопчик передивлявся відео в телефоні.
- Знаєш, Мамо, - сказав він, - я хочу ще щось спалити.
- То давай спалимо, - погодилась Мама, - а що саме?
- Я хочу Сталіна спалити,
Мама розгубилась і не знала, що і сказати.
- Але чому Сталіна?
- Бо він наказав людей з Криму вислати.
Останні дні Мама багато писала і говорила про Крим, про кримських татар і страшне слово "депортація". Вона розмовляла з друзями і колегами, у зумі і скайпі. А син постійно був поруч, бо карантин. Він чув уривки розмов і розпитував, чому людей вигнали з домівок, що сталось з ними в Узбекистані, і чи повернувся хтось додому.
- Я хочу спалити його , Мамо, бо він поганий.
- Що ж, малюй, - погодилась Мама.
Хлопчик взяв новий аркуш і написав чорним "sstalen", перекреслив і густо замазюкав, щоб і сліду не залишилось. Мама навіть не встигла розказати, що слово "Сталін" не так пишеться, як літери зникли під фарбою.
Вони по черзі жмакали папір, аж поки він не став маленькою грудкою, а тоді поклали в мисочку і підпалили. Стояли вдвох і дивились, як палахкотить і перетворюється на попіл щось страшне і нелюдське, те, що не давало їм жити і радіти...Хлопчик знову знімав на телефон, а Мама думала, що коли захоче комусь це розказати - не повірять.

Оксана Яцюк